Бондаренко Вере Григорьевне, кандидату ме­­дицинских наук, доценту кафедры фтизиат­рии ВГУЗУ «Украинская медицинская стоматологическая академия», в июне 2013 г. исполнилось 75 лет со дня рождения. У Веры Гри­горьевны 50 лет трудового стажа и 40 лет педагогической деятельности.

Двадцять четвертого липня 2013 року випов­нилося 75 років від дня народження вченого, досвідченого педагога, висококваліфікованого лікаря і прекрасної людини Олександра Кос­тянтиновича Германа.

У травні нинішнього року розпорядженням Кабінету Міністрів України схвалено Кон­цепцію Загальнодержавної програми з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014—2018 рр. Цей документ визначає базові положення проекту Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014—2018 рр. Його підготовці передували вивчення вітчизняного та світового досвіду з урахуванням ключових чинників розвитку українського суспільства і впливу їх на епідемію і незалежна оцінка виконання чинної Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-ін­фекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-ін­фікованих і хворих на СНІД на 2009—2013 рр.

Мета дослідження — встановити частоту та тяжкість синдрому відновлення імунної системи під випливом антиретровірусної терапії хворих на ко-інфекцію туберкульоз/ВІЛ.
Матеріали та методи. У проспективному контрольованому дослідженні, в якому взяли участь 128 хворих із новими випадками ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ, 64 особам призначено антиретровірусну терапію. Методом підбору пари за статтю, віком, характером туберкульозного процесу та ступенем імунодефіциту, наявністю опортуністичних захворювань було сформовано групу порівняння хворих, які не отримували антиретровірусної терапії. У кожній групі у 44 (68,7 %) пацієнтів був туберкульоз легень. У 20 (31,3 %) пацієнтів із позалегеневим туберкульозом був міліарний туберкульоз із ураженням легень та внутрішньогрудних і черевних лімфатичних вузлів, туберкульоз периферичних лімфатичних вузлів. Опортуністичні хвороби діагностовано у 51 хворого кожної групи: орофаренгіальний кандидоз, вірусний гепатит В та/або С. У 32 хворих кожної групи виявлено виразний імунодефіцит (CD4+ було менше 50 в 1 мкл, у решти пацієнтів — > 50 < 200 клітин в 1 мкл).
Результати та обговорення. Після призначення антиретровірусної терапії у більшості пацієнтів погіршився перебіг туберкульозу або захворювання на туберкульоз, що визначалося як синдром відновлення функції імунної системи (СВІС): у 33 (51,6 %) із 64 пацієнтів, з яких 5 (7,8 %) померли від генералізації туберкульозного процесу та інших опортуністичних хвороб. У контрольній групі погіршення або стан без змін на тлі протитуберкульозного лікування спостерігали у 45,3 % хворих (р > 0,05), 29,7 % пацієнтів померли протягом основного курсу хіміотерапії від генералізованого туберкульозу (р < 0,05). СВІС спостерігали з 2-го тижня від початку антиретровірусної терапії до 3 міс її проведення — в середньому через (5,1 ± 0,5) тиж. СВІС частіше розвивається в 2—4 тиж, коли кількість CD4+-лімфоцитів становить 1—20 клітин/мкл (у 76,5 % хворих порівняно з 9,1 %, в яких кількість CD4-лімфоцитів перевищувала 50 клітин/мкл; p < 0,05).
Висновки. Розвиток синдрому відновлення імунної сис­теми та тяжкість його перебігу зумовлені малою кількістю (до 50 клітин/мкл) CD4+-лімфоцитів, позалегеневою формою туберкульозу. Синдром відновлення імунної системи розвивається в будь-який період протитуберкульозної хіміо­терапії у пацієнтів із виразним імунодефіцитом, а тяжкість його перебігу з ризиком летального наслідку визначається низьким рівнем CD4-лім­фоцитів (до 50 клітин/мкл).

Ключові слова: Ко-інфекція туберкульоз/ВІЛ, синдром відновлення імунної системи.

Мета дослідження — визначити клінічну і мікробіологічну ефективність постійної інфузії антибактеріального препарату іміпенему/циластатину при лікуванні тяжкої поєднаної травми, ускладненої нозокоміальною пневмонією, викликаною полірезистентними штамами Pseudomonas aeruginosa.
Матеріали та методи. У проспективне нерандомізоване когортне дослідження ввійшли 39 пацієнтів з тяжкою поєднаною травмою, що перебували на тривалій (понад 120 год) штучній вентиляції легень (ШВЛ), ускладненою розвитком вентилятор-асоційованої пневмонії, що викликана полірезистентними штамами Pseudomonas aeruginosa та/або мікробними асоціаціями в поєднанні з MDR- шта­мами Pseudomonas aeruginosa.
Результати та обговорення. Усього в дослідження ввійшли 39 пацієнтів, з них 32 (82 %) чоловіків і 7 (18 %) жінок. Середній вік склав (41,7 ± 11,2) року. Вони не відрізнялися за ступенем тяжкості травми (шкала ISS від 22 до 51 бала), загального стану (за шкалою APACHE-II від 16 до 21 бала), ступеня порушення свідомості (за ШКГ від 5 до 9 балів). Середня тривалість ШВЛ у пацієнтів, включених у дослідження, за час перебування у ВАІТ склала (283,6 ± 75,1) год. Діагноз пневмонії у всіх пацієнтів встановлений з використанням об’єктивізованої бальної шкали CPIS. Тяжкість пневмонії за шкалою CPIS склала в середньому (8,2 ± 1,6) бала. Результати бактеріологічного дослідження мокротиння отримані через 72—96 год від моменту забору матеріалу. При першому посіві мокротиння виділені штами полірезистентної Pseudomonas aeruginosa, з них у 21 (53,8 %) пацієнтів — з проміжною чутливістю і у 18 (46,2 %) — з резистентністю до карбапенемів ІІ групи (іміпенем/циластатин, меропенем і доріпенем). Мікробні асоціації MDR-бактерій відзначені у 16 (41,0 %) пацієнтів, при цьому асоціації з двох патогенів були виявлені у 11, а з трьох бактерій — у 5 хворих. Згідно з протоколом дослідження всім пацієнтам проводилася пролонгована інфузія карбапенему іміпенему/циластатину. Тривалість курсу постійної інфузії іміпенему/циластатину у пацієнтів становила від 9 до 15 діб (12,7 ± 3,1) доби. Клінічний ефект спостерігався у всіх хворих. Ерадикація збудника мала місце у 12 (30,8 %) хворих на 8—10-у добу АБТ в режимі постійної інфузії.
Висновки. Застосування постійної інфузії карбапенемів у пацієнтів з вентилятор-асоційованою пневмонією, викликаною резистентними штамами Pseudomonas aeruginosa або мікробними асоціаціями, може бути шляхом до покращення результатів лікування тяжкої нозокоміальної інфекції.

Ключові слова: полірезистентна інфекція, вентилятор-асоційована пневмонія, пролонгована інфузія антибіотиків, карбапенеми, іміпенем/циластатин.

Мета роботи — вивчення змін динаміки імунологічних гострофазових показників крові у хворих з рецидивом туберкульозу легень у процесі лікування.
Матеріали та методи. Досліджували динаміку С-реактивного білка, сіалових кислот, інтерлейкі­ну-2 та інтерлейкіну-8 й інтерферону-γ сироватки крові у 250 хворих з рецидивом та вперше діагностованим туберкульозом легень (ВДТБЛ) і 30 відносно здорових донорів. У всіх хворих спостерігався інфільтративний туберкульоз легень. Дослідження проводили до початку лікування та через 2 міс терапії.
Результати та обговорення. Під час дослідження у хворих на туберкульоз легень спостерігалося вірогідне підвищення наведених показників порівняно з відносно здоровими донорами. Після 2 міс вони вірогідно знизилися. Виявлено вірогідну різницю показників С-реактивного білка, сіалових кислот, інтерлейкіну-2, інтерлейкіну-8 та інтерферону-γ як до початку лікування, так і після 2 міс терапії у хворих з рецидивом та ВДТБЛ. Згадані показники були вищими у хворих з рецидивом туберкульозу легень, ніж з уперше діагностованим туберкульозом. Зафіксовано невірогідну різницю показників С-реак­тив­ного білка, сіалових кислот, інтерлейкіну-2, інтерлейкіну-8 та інтерферону-γ у хворих з деструкцією і без цього ускладнення туберкульозу легень як до лікування, так і через 2 міс терапії.
Висновки. У хворих з рецидивом туберкульозу легень та вперше діагностованим захворюванням дослід­жувані показники були вірогідно вищими, ніж у здорових донорів. У разі рецидиву хвороби спостерігалася вірогідно вища різниця показників С-реактивного білка, сіалових кислот, інтерлейкіну-2, інтерлейкіну-8 та інтерферону-γ, ніж у хворих з ВДТБЛ, як до початку лікування, так і через 2 міс протитуберкульозної терапії. Розглянуто можливість використання наведених показників для оцінки ефективності терапії.

Ключові слова: Туберкульоз легень, рецидив туберкульозу легень, вперше діагностований туберкульоз легень, імунітет, гострофазові показники, цитокіни.

Мета роботи — встановити стан легеневого та внутрішньосерцевого кровообігу в клінічно вилікуваних від туберкульозу легень осіб.
Матеріали та методи. У 11 клінічно вилікуваних від туберкульозу легень хворих з метатуберкульозним пневмосклерозом і клінічними ознаками легенево-серцевої недостатності IIА стадії вивчення кардіо- і гемодинаміки малого кола кровообігу проведене за допомогою методу зондування системи легеневої артерії та порожнин правої половини серця.
Результати та обговорення. У цих хворих є вірогідне підвищення як систолічного, так і діастолічного тиску в легеневій артерії, правих шлуночку і передсерді. Легенева гіпертензія у цих хворих має переважно легенево-судинний генез. Встановлені зміни при пробі Вальсальві та після фізичного навантаження вказують на значні порушення кардіо- і гемодинаміки малого кола кровообігу та зниження компенсаторних резервів.
Висновки. Існує необхідність ранньої діагностики легеневої гіпертензії та своєчасного її лікування у клінічно вилікуваних від туберкульозу легень осіб з метою профілактики передчасної легенево-серцевої недостатності.

Мета роботи — вивчення результатів застосування ізоніазиду в підвищених дозах при поліхіміотерапії хворих на мультирезистентний туберкульоз легень із розширеною стійкістю мікобактерій.
Матеріали та методи. У 63 хворих на мультирезистентний деструктивний туберкульоз легень із розширеною стійкістю мікобактерій у режими поліхіміотерапії із 4—7 протитуберкульозних препаратів, переважно II ряду і резервних, вводили від 6 до 12 міс ізоніазид у дозах 0,45—0,9 г/добу. Досягнуті результати порівнювали з такими в контрольній групі з аналогічним процесом, інтен­сивністю і строками хіміотерапії, але без ізоніазиду.
Результати та обговорення. У хворих на мультирезистентний деструктивний туберкульоз із розширеною стійкістю мікобактерій уведення ізоніазиду в підвищених дозах у режими поліхіміотерапії підвищувало частоту припинення бактеріовиділення на 9,5 % (до 50,8 %) і часткової і повної регресії каверн — на 15,7 % (до 73,0 %). Середні строки абацилювання скорочувалися на 0,95 міс, а загоєння каверн — на 1,03 міс. Переносність ізоніазиду в дозах 0,45—0,9 г/добу була хорошою або задовільною.
Висновки. Ізоніазид у добових дозах 0,45—0,9 г може бути застосований як резервний протитуберкульозний препарат вибору для тривалої поліхіміотерапії хворих на мультирезистентний туберкульоз легень із розширеною стійкістю мікобактерій.

Ключові слова: мультирезистентний деструктивний туберкульоз легень, розширена стійкість мікобактерій туберкульозу, ізоніазид в дозах 0,45—0,9 г, припинення бактеріовиділення, регресія каверн.

Мета роботи — вивчення ефективності ранньої комплексної терапії ендогенного виснаження у хворих на туберкульоз в інтенсивну фазу лікування.
Матеріали та методи. Обстежено 10 хворих на деструктивний туберкульоз легень із ендогенним виснаженням. Моніторували рівні маркерів ендотоксикозу, білкового статусу та індексу маси тіла. Проводили ентеросорбцію, плазмаферез, замісну інфузію, нутритивну підтримку.
Результати та обговорення. До лікування виявлено підвищений вміст ендотоксинів, гіпопротеїнемію з гіпоальбумінемією та знижений індекс маси тіла. Терапія сприяла стабілізації соматичного статусу. Динаміка маркерів ендотоксикозу виявила суттєве зниження їх після курсу комбінованої активної детоксикації. Лейкоцитарний індекс інтоксикації та вміст молекул середньої маси зменшилися більше ніж у 2 рази. Замісна інфузія 5 % альбуміну під час плазмоексфузії дала змогу запобігти білковим утратам і супроводжувалася зростанням вмісту альбуміну на 8,8 %, а загального білка на 10,7 % (р > 0,05). За період спостереження в групі хворих отримано середній приріст маси тіла у (2,4 ± 0,16) кг за збільшення її індексу на 4,6 % (р > 0,05).
Висновки. Ранній початок активної комбінованої детоксикації забезпечує зниження рівня маркерів ендотоксикозу у понад 2 рази, що сприяє поліпшенню соматичного статусу пацієнтів. Замісна інфузія та нутритивна підтримка протягом детоксикації запобігають поглибленню білково-енергетичної недостатності й супроводжуються позитивною динамікою індексу маси тіла. Лікування підвищувало показники загального білка й альбуміну, що є оптимістичною прогностичною ознакою перебігу хвороби та лікування.

Ключові слова: Ендогенне виснаження, туберкульоз, детоксикація, гіпопротеїнемія.

Мета роботи — вивчити функціональну активність щитоподібної залози у хворих на позагоспітальну пневмонію, пневмонію при ВІЛ-інфекції та інфільтративному туберкульозі легень.
Матеріали та методи. В основу клінічного дослідження покладено комплексне вивчення і спостереження за 18 пацієнтами із позагоспітальною пневмонією, 19 пацієнтами із уперше діагностованим інфільт­ративним туберкульозом легень та 9 ВІЛ-позитивними пацієнтами із пневмонією. У всіх хворих на момент госпіталізації поряд із загальноприйнятими методами дослідження вивчали в комплексі функціональну активність гіпофіза, тиреоїдну функцію щитоподібної залози із застосуванням імуноферментного аналізу.
Результати та обговорення. Результати дослідження засвідчили, що тиреоїдна дисфункція у хворих із інфільтративними змінами у легенях залежить від природи бактеріального збудника, поширення інфільтративних змін та ступеня метаболічної імунодепресії загалом. Це підтверджують показники тиреоїдної активності в разі розвитку позагоспітальної пневмонії, пневмонії у ВІЛ-позитивних та у пацієнтів з уперше діагностованим інфільтративним туберкульозом легень.
Висновки. За інфільтративних процесів у легенях спостерігаються істотні множинні вірогідні зміни тиреоїдного гомеостазу різноспрямованого характеру, які залежать від етіології запального процесу і свідчать про приховані порушення функції щитоподібної залози. Дезадаптаційний тиреоїдний синдром у всіх групах хворих супроводжувався вірогідним зростанням периферійної конверсії йодотиронінів на тлі ослаблення тиреотропної функції гіпофіза (майже 99,1 %).

Ключові слова: Позагоспітальна пневмонія, вперше діагностований туберкульоз легень, ВІЛ-інфекція, тиреоїдна активність, інфільтрація.

Мета роботи — визначити особливості клінічної картини туберкульозного менінгоенцефаліту (ТМ) у ВІЛ-інфікованих.
Матеріали та методи. Обстежували 78 ВІЛ-інфікованих хворих на ТМ, яких розподілили на групи залежно від стану імунітету: 1-ша — 52 особи із кількістю CD4 до 100 кл/мкл; 2-га — 26 осіб — понад 100 кл/мкл. Оцінювали скарги пацієнтів, стан свідомості, визначали кількість CD4-лім­фоцитів, наявність симптомів натягнення та ураження черепно-мозкових нервів.
Результати та обговорення. У 56,4 % ВІЛ-інфікованих рівень CD4-лімфоцитів був нижчим за 50 кл/мкл, а у 66,7 % кількість CD4 не перевищувала 100 кл/мкл. Не виявлено статистично значущої різниці між групами як за частотою туберкульозного ураження легень та інших внутрішніх органів, так і окремими симптомами менінгоенцефаліту, за винятком частоти виникнення блювання, яку реєстрували вірогідно рідше у хворих 1-ї групи (p < 0,03). Туберкульоз легень виявлено у 92,3 та 84,6 % хворих. Найчастішими клінічними симптомами незалежно від ступеня імуносупресії були тривалий головний біль, лихоманка та порушення свідомості. У переважної кількості пацієнтів 1-ї і 2-ї груп спостерігалися класичні неврологічні ознаки менінгоенцефаліту, проте у разі значного імунодефіциту у 3,5 разу частіше реєстрували випадки ТМ без симптомів роздратування черепно-мозкових нервів (p < 0,03), а також простежувалася тенденція до збільшення кількості пацієнтів без симптомів натягнення і/або ригідності потиличних м’язів. Загалом у разі виразної імуносупресії атиповий перебіг ВІЛ-асоційованого ТМ за різними поєднаннями вказаних особливостей неврологічного статусу спостерігався у 40,4 % хворих.
Висновки. ТМ у ВІЛ-інфікованих осіб практично завжди перебігає на тлі туберкульозу легень, а також супроводжується залученням у процес інших внутрішніх органів, особливо внутрішньогрудних лімфатичних вузлів, що посилюється у міру прогресування імуносупресії. Головними симптомами ТМ у ВІЛ-ін­фікованих хворих незалежно від ступеня пригнічення імунітету були тривалий головний біль, лихоманка та порушення свідомості. У переважної кількості пацієнтів спостерігалися характерні неврологічні симптоми менінгоенцефаліту, проте за зниження рівня CD4-лімфоцитів нижче 100 кл/мкл зростала  питома вага пацієнтів без блювання та симптомів подразнення черепно-мозкових нервів.

Ключові слова: Туберкульозний менінгоенцефаліт, ВІЛ-інфіковані, стан імунітету.

Мета роботи — вивчити активність ферментів глутатіонової системи еритроцитів в умовах експериментального адреналінового (гемодинамічного) легеневого набряку у разі введення різних доз адреналіну.
Матеріали та методи. Дослідження проведено на 52 білих безпородних щурах обох статей. Легене­вий набряк моделювали шляхом одноразового введення внутрішньом’язово 0,18 % розчину адреналіну тартрату в дозах 2,5, 1,5, 1,0 та 0,5 мг/кг. Стан глутатіонозалежної ферментної системи вивчали за активністю ферментів — глутатіон-пероксидази, глутатіон-редуктази та глутатіон-трансферази.
Результати та обговорення. Досліджено й оцінено показники глутатіонозалежної ферментної системи крові в умовах експериментального легеневого набряку залежно від дози адреналіну. Вста­новлено, що адреналін у відносно низьких дозах (1,0 та 0,5 мг/кг) призводить до вірогідного підвищення активності тільки глутатіон-пероксидази. Активність глутатіон-редуктази та глутатіон-трансферази за таких доз залишається на рівні контрольних значень. Уведення вищих доз адреналіну (2,5 та 1,5 мг/кг) призводить до виразніших змін досліджуваних показників: відбуваються вірогідне зниження активності глутатіон-редуктази і глутатіон-трансферази, підвищення активності глутатіон-пероксидази. Макси­мальна виразність змін спостерігається за дози 1,5 мг/кг: активність глутатіон-редуктази і глутатіон-трансферази знижується на 17,8 і 44,6 % відповідно, активність глутатіон-пероксидази підвищується на 57,4 %.
Висновки. Експериментальний легеневий набряк призводить до порушення гомеостазу в глутатіонозалежній ферментній системі. Введення високих доз адреналіну супроводжується як компенсаторним зсувом з боку ферментативної ланки антипероксидного захисту в крові (підвищення активності глутатіон-пероксидази), так і декомпенсаторними змінами ферментативної активності (зниження активності глутатіон-редуктази та глутатіон-трансферази), що побічно може свідчити про початок зриву компенсаторних механізмів у системі глутатіону.

Ключові слова: Легеневий набряк, ферменти обміну глутатіону: глутатіон-редуктаза, глутатіон-трансфераза, глутатіон-пероксидаза.

Мета роботи — дослідження особливостей захворюваності на туберкульоз медичних працівників Вінницької області за період 2007—2012 рр.
Матеріали та методи. Проаналізовано показники захворюваності на туберкульоз медичних працівників загальної лікарської мережі та протитуберкульозних закладів Вінницької області згідно з офіційними показниками протитуберкульозної служби за шестирічний період.
Результати та обговорення. Захворюваність на туберкульоз медичних працівників області має негативну динаміку. За останніх 6 років вона зросла від 50,5 до 51,5 на 100 тис. медичних працівників. Порівня­но зі зменшенням захворюваності на туберкульоз населення Вінницької області (від 60 до 55,3 на 100 тис. населення) проблема захворюваності медичного персоналу лікарень загальної лікарської мережі та протитуберкульозних закладів залишається актуальною і потребує подальшого вивчення. Значна кількість (18,8 %) випадків рецидивів туберкульозу у медичних працівників свідчить про неналежну якість лікування їх та диспансерного спостереження. 21,8 % медичних працівників захворіли на туберкульоз під час роботи в протитуберкульозних закладах. У гендерній структурі захворюваності на туберкульоз медичних працівників області 78,2 % випадків припадає на жінок, що пов’язано з високим рівнем захворюваності медичних сестер. Серед лікарів понад половина хворих на туберкульоз чоловіки.
Висновки. На тлі зменшення захворюваності на туберкульоз населення України та Вінницької області за останніх 6 років спостерігається ріст захворюваності медичних працівників. Найбільше хворіє середній медичний персонал. Спостерігається велика кількість випадків рецидивів туберкульозу у медичних працівників області. П’ята частина захворілих за останніх 6 років медичних працівників області працює в протитуберкульозних закладах. Серед медичних працівників частіше хворіють на туберкульоз жінки.

Ключові слова: Туберкульоз, захворюваність, медичні працівники, Вінницька область.

Мета дослідження — визначити рівень захворюваності, смертності, клініко-рентгенологічні вияви та ефективність лікування ВІЛ-асоційованого туберкульозу в Полтавській області.
Матеріали та методи. Аналіз показників захворюваності та смертності від ВІЛ-асоційованого туберкульозу в Полтавській області та 116 історій хвороб пацієнтів з ВІЛ-асоційованим туберкульозом.
Результати та обговорення. Протягом останніх років  в Полтавській області спостерігається постійне зростання захворюваності і смертності від ВІЛ-асоційованого туберкульозу. У хворих на ВІЛ-асо­ційований туберкульоз частіше діагностується легеневий процес (86 %), а у  21 % осіб поряд з легеневою локалізацією спостерігається і позалегеневий туберкульоз. У 93,5 % випадків ВІЛ-асо­ційований туберкульоз діагностували при зверненні по медичну допомогу, і тільки у 6,5 % випадків при профілактичному огляді. Своєчасне призначення протитуберкульозної та антиретровірусної терапії хворим на ВІЛ-асоційований туберкульоз призводить до більш доброякісного перебігу хвороби та сповільнення прогресування СНІДу. 
Висновки. Для запобігання поширення ВІЛ-асоційованого туберкульозу повинна бути налагоджена робота зі своєчасної профілактики, діагностики та лікування цієї хвороби.

Ключові слова: ВІЛ-асоційований туберкульоз, Полтавська область, захворюваність, смертність, лікування.

У статті представлено патогенез, патоморфологічні зміни, клінічні вияви, діагностику та невідкладну допомогу при кровохарканнях і легеневих кровотечах у хворих на туберкульоз органів дихання. Складено алгоритми діагностики та надання невідкладної допомоги під час легеневих кровотеч.

Ключові слова: Кровохаркання, легенева кровотеча, туберкульоз органів дихання.

На тлі контролю за ситуацією щодо легеневого туберкульозу в Україні актуальною проблемою залишається питання діагностики позалегеневого туберкульозу. У структурі захворюваності на нього в Україні позалегеневий туберкульоз органів дихання становить 58 %. Провідне місце посідає кістково-суглобовий туберкульоз, потім туберкульоз периферичних лімфатичних вузлів, сечостатевої системи, очей, нервової системи та інших локалізацій. У комплексній діагностиці позалегеневого туберкульозу актуальні сучасні променеві методи, контактні й неінвазивні дослідження, бактеріологічні, генетичні, імунологічні, біохімічні тощо. Складна епідемічна ситуація з туберкульозу в країні висуває на передній план крайню потребу у використанні швидких методів діагностики, зокрема полімеразної ланцюгової реакції. Лікування пацієнтів із позалегеневими формами туберкульозу слід проводити згідно з додатком до наказу МОЗ України від 21.12.2012 № 1091.

Ключові слова: Позалегеневий туберкульоз, поширеність, діагностика, полімеразна ланцюгова реакція.

Мета лекції — виявлення та характеристика імунофізіологічних особливостей бронхолегеневої системи, які забезпечують зберігання альвеолярного гомеостазу та профілактику захворювань легень.
Автори показали, що імунну систему легень не можна вилучити зі складу інших важливих функцій респіраторного апарату, таких як кондиціонувальна функція легень та різноманітні функції мукоциліарного апарату й сурфактанту. 
Автори всебічно обговорюють нейромедіаторний та імунологічний механізми бронхіальної гіперреактивності, що мають велике практичне значення для пульмонології та фтизіатрії.
У формі дискусій викладено розділ, присвячений бронхоасоційованій лімфатичній тканині. Брон­хоасоційовані лімфатичні нагромадження розташовані в слизовій оболонці в зоні розгалуження великих бронхів. Вони становляють собою своєрідні термінали імунної системи легень, які сприяють швидкій мобілізації захисних механізмів під впливом травмівних чинників на бронхіальні стінки.

Ключові слова: імунна система, фізіологія легень.

На підставі даних аналізу особливостей розвитку епідситуації з ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні та світового досвіду представлено аргументацію нагальної потреби у впровадженні синдромного підходу до діагностики та лікування інфекцій, що передаються статевим шляхом, з метою протидії поширенню ВІЛ-інфекції статевим шляхом.

Ключові слова: Синдромне лікування, інфекції, що передаються статевим шляхом, епідемія ВІЛ/СНІДу, Україна.

Описано перебіг туберкульозу легень у пацієнтки з хронічною нирковою недостатністю, що перебуває на програмному гемодіалізі. Хіміотерапія з приводу туберкульозу була успішною, проте через 3 міс почастішали ускладнення, зумовлені комплексом причин. Туберкульоз став перешкодою для транс­плантації нирки.

Ключові слова: Хронічна ниркова недостатність, гемодіаліз, туберкульоз.

У статті наведено літературні дані та радіологічна презентація клінічного випадку лімфангіолейоміо­матозу у жінки 46 років зі скаргами на задишку та біль у грудній клітці. На оглядовій рентгенограмі на момент госпіталізації виявлено великий плевральний випіт справа із підвищенням прозорості легеневих полів. Під час плевральних пункцій отримано до 2,5 л хільозної рідини. Проведено відеоторакоскопію із взяттям біоптату. Виконано комп’ютерну томографію органів грудної та черевної порожнин із внутрішньовенним контрастним підсиленням. Виявлені зміни, характерні для лімфангіолейоміоматозу. Супутні знахідки: велика кавернозна гемангіома правої частки печінки, вузлова гіперплазія правої частки щитоподібної залози та подвоєння обох нирок як варіант розвитку. Під час цитологічного дослідження плеврального випоту підтверджено діагноз лімфангіолейоміоматозу.

Ключові слова: Лімфангіолейоміоматоз, легеневі кісти, радіологічні зміни.