Стан тиреоїдного гомеостазу впливає на наслідки протитуберкульозної хіміотерапії. Відомо про дисфункцію щитоподібної залози у ВІЛ-інфікованих. Оскільки даних про стан тиреоїдного гомео­стазу у хворих з ко-інфекцією туберкульоз/ВІЛ бракує, мета дослідження — порівняльне вивчення змін тиреоїдного гомеостазу у хворих з ко-інфекцією туберкульоз/ВІЛ порівняно з хворими на ВІЛ-не­гатив­ний туберкульоз.
Матеріали та методи. У 90 хворих з уперше діагностованим деструктивним туберкульозом ле­­гень та у 30 хворих з ко-інфекцією ВІЛ/туберкульоз вивчено тиреоїдний статус: досліджували ехоструктуру щитоподібної залози, імуноферментативним методом у системному кровоплині визначали рівні вільного тироксину, тиреотропного гормона та антитіл до тиреоглобуліну й тиреопероксидази.
Результати та обговорення. Встановлено різні зміни об’єму та структури щитоподібної залози у 51,11% хворих на туберкульоз та у 60,33 % хворих із ко-інфекцією. Субклінічний гіпотиреоз, діаг­ностований у разі підвищення рівня тиреотропного гормона понад 4,2 мкгМО/л, встановлено у 13,33 % хворих на туберкульоз та у 17,64 % хворих з ко-інфекцією. Автоімунний тиреоїдит, діагностований за наявності гетерогенності структури залози та підвищення титру антитіл до тиреопероксидази понад 30 Од/мл, встановлено у 13,33 % хворих на туберкульоз та у 33,33 % пацієнтів з ко-інфекцією.
До причин зміни тиреоїдного гомеостазу у хворих з ко-інфекцією можна зарахувати зниження індексу маси тіла, виснаження, білкову недостатність, зменшення кількості клітин CD4, а також вплив високоактивної антиретровірусної терапії (ВААРТ), протитуберкульозної хіміотерапії, роз­виток синдрому реконституції імунітету, залучення у запальний процес гіпоталамічних структур мозку.
Висновки. Висока частота субклініч­ного гіпотиреозу у хворих з ко-інфекцією свідчить про потре­бу в скринінгу тиреоїдної функції та її корекції у цих хворих у період поєднаної ВААРТ та протитуберкульозної хіміотерапії.

Ключові слова: туберкульоз, ко-інфекція туберкульоз/ВІЛ, тиреоїдний гомеостаз, субклінічний гіпотиреоз, автоімунний тиреоїдит.

Мета дослідження — вивчити особливості морфологічних виявів туберкульозного менінгоенцефаліту (ТМ) у ВІЛ-інфікованих.
Матеріали та методи. Досліджено 45 померлих від ТМ, з яких 36 були ВІЛ-позитивними: 27 осіб з кількістю CD4-лімфоцитів до 100 кл/мкл (медіана 32,0 кл/мкл) та 9 — з рівнем CD4 понад 100 кл/мкл (медіана 126,0 кл/мкл). Групу порівняння складали 9 ВІЛ-негативних хворих на ТМ.
Результати та обговорення. У 100,0 % ВІЛ-інфікованих незалежно від ВІЛ-статусу на автопсії виявлено генералізований туберкульоз. За рівня CD4 < 100 кл/мкл у 92,6 % хворих на м’яких оболонках основи мозку визначали гнійно-фібринозні відкладення, у 77,8 % — просоподібні висипання, характерні для гострого міліарного туберкульозу. У 100,0 % хворих з CD4 > 100 кл/мкл виявлено гнійно-фібринозні відкладення, просоподібні висипання на основі мозку — у 44,4 %. Під час автопсії міліарний туберкульоз визначено у 44,4 % ВІЛ-негативних, просоподібні висипання на основі мозку — у 33,3 %. У 85,2 % ВІЛ-позитивних хворих з рівнем CD4 < 100 кл/мкл основним морфологічним виявом ТМ були осередки казеозного некрозу без периферичної клітинної реакції, туберкульозні гранульоми утворювалися у 22,2 % осіб, у всіх хворих спостерігалися васкуліти та тромбоваскуліти. У 77,8 % осіб із кількістю CD4 > 100 кл/мкл помічено туберкульозні гранульоми та осередки казеозного некрозу, у 88,9 % — поширені васкуліти та тромбоваскуліти. Незалеж­но від ВІЛ-статусу та стану імунної системи в усіх померлих спостерігалися повнокров’я та набряк головного мозку, периваскулярна лімфоїдна інфільтрація, значні дистрофічні зміни нервових клітин. У мозку ВІЛ-ін­фікованих туберкульозних гранульом не знайдено, у ВІЛ-не­гативних вони зустрічалися вкрай рідко (11,1 %). Ділянки демієлінізації та розм’якше­ння мозкової тканини у 3,5—4,5 разу частіше зауважували у ВІЛ-інфікованих, що ми пояснювали наслідком тромбоваскулітів.
Висновки. Особливостями морфологічної картини ТМ у ВІЛ-інфікованих були наявність у м’яких мозкових оболонках і головному мозку численних васкулітів та тромбоваскулітів, фібриноз­но-гнійних нашарувань на мозкових оболонках. У разі рівня CD4 < 100 кл/мкл організм втрачає здатність до клітинних реакцій, і морфологічним виявом туберкульозного ураження мозкових оболонок були переважно осередки казеозного некрозу, проте за CD4 > 100 кл/мкл у більшості хворих визначали туберкульозні гранульоми. Відмітною рисою ураження головного мозку у ВІЛ-інфікова­них хворих був частий розвиток васкулітів та тромбоваскулітів і як наслідок — зон демієлінізації та розм’якшення мозкової тканини.

Ключові слова: Морфологічна картина, туберкульозний менінгоенцефаліт, ВІЛ-інфекція.

Мета дослідження — оцінити вплив індуктора інтерферону кагоцелу на динаміку припинення бактеріовиділення, біохімічні та рентгенологічні показники у хворих на інфільтративний уперше діаг­ностований туберкульоз легень (ВДТБ).
Матеріали та методи. Проаналізовано динаміку закриття порожнин розпаду, біохімічних показників та припинення бактеріовиділення у 58 пацієнтів з інфільтративним ВДТБ легень. Основна група, що отримувала індуктор інтерферону кагоцел, складалася з 28 пацієнтів із ВДТБ, контрольна нараховувала 30 пацієнтів, яких лікували за стандартним режимом.
Результати та обговорення. Виявлено позитивний вплив індуктора інтерферону на частоту закриття порожнин розпаду після 4 міс лікування на 32,2% та на момент завершення його — на 29,8 % порівняно із хворими контрольної групи. Частота припинення бактеріовиділення у пацієнтів основ­ної групи зросла на 21,15 % на 2-му місяці лікування порівняно із контрольною. Під впливом кагоцелу поліпшилася функціональна активність печінки, що виявлялося у вірогідному зниженні рівнів АЛТ та білірубіну.
Висновки. Застосування індуктора інтерферону (кагоцелу) протягом 4 тиж на першому місяці лікування у хворих на ВДТБ сприяє прискоренню закриття порожнин розпаду на 4-му місяці лікування, підвищує частоту припинення бактеріовиділення після 2 міс терапії, стимулює функціональну активність печінки.

Ключові слова: Туберкульоз, індуктор інтерферону, клінічна ефективність.

У статті проаналізовано ефективність застосування L-аргініну для корекції первинних ниркових порушень у хворих з вперше діагностованим туберкульозом легень (ВДТБЛ).
Мета роботи — оцінити ефективність застосування L-аргініну для корекції первинних ниркових порушень у хворих з ВДТБЛ.
Матеріали та методи. Всіх хворих з ВДТБЛ (30 пацієнтів) розподілено на дві групи: 1-ша, основна (n = 20), — пацієнти, котрим одночасно з протитуберкульозними препаратами призначали L-аргінін по 100 мл 4,2 % розчину, який уводили внутрішньовенно крапельно раз на добу через добу (5 процедур); 2-га, контрольна (n = 10), — пацієнти, яким L-аргініну не призначали.
Результати та обговорення. Уведення в курс терапії L-аргініну сприяло зниженню рівня мікроальбумінурії у хворих 1-ї групи до середніх значень — (18,0 ± 0,8) мг/л, що вірогідно відрізняється від аналогічного початкового показника — (40,0 ± 0,8) мг/л (р < 0,05). У хворих 2-ї групи без додавання до терапії L-аргініну не зауважено позитивної динаміки рівня мікроальбумінурії, а у двох пацієнтів цей показник навіть підвищився. На другому тижні протитуберкульозної терапії у двох пацієнтів з 2-ї групи без використання L-аргініну підвищився рівень добової протеїнурії, а у хворих з 1-ї цей показник залишався в межах норми.
Висновки. Використання L-аргініну по 100 мл 4,2 % розчину, який уводили внутрішньовенно крапельно раз на добу через добу (5 процедур) як патогенетичний засіб у комплексі лікування хворих з уперше діагностованим деструктивним туберкульозом легень, дає змогу запобігти розвитку значних ниркових порушень та має хорошу переносність.

Ключові слова: Вперше діагностований туберкульоз легень, первинні ниркові порушення, мікроальбумінурія, L-аргінін.

Мета роботи — вивчити вплив Ретаболілу на гематологічні й біохімічні показники у хворих з ко-інфекцією туберкульоз/ВІЛ.
Матеріали та методи. В 1-шу групу увійшло 20 хворих з різними клінічними формами вперше діагностованого туберкульозу легень І категорії в поєднанні з ВІЛ-інфекцією, в 2-гу — 31 хворий з аналогічними формами ТБ. Хворі 1-ї групи отримували тільки стандартизовану антимікобактеріальну терапію, хворим 2-ї в комплекс лікування додатково вводили Ретаболіл за такою методикою: під час госпіталізації на початку інтенсивної фази лікування по 50 мг внутрішньом’язово раз на 2 тиж. Курс лікування тривав 2 міс. Оцінювали клінічні симптоми, дані загального аналізу крові та біохімічні показники крові: рівні загального білка, білірубіну, АсАТ, АлАТ, глюкози, сечовини, креатиніну, результати тимолової проби.
Результати та обговорення. У 2-й групі після лікування спостерігалося значніше підвищення рівнів гемоглобіну та еритроцитів. У хворих 1-ї групи після лікування відбулося вірогідне підвищення концентрації білірубіну і залишилися практично незмінними рівні трансаміназ, що можна пояснити негативним впливом антимікобактеріальної терапії на функцію печінки (посилення цитолізу і холестазу). У хворих 2-ї групи концентрація білірубіну теж підвищилася порівняно з показником до лікування, проте рівень АсАТ знизився. Також значніше знизився вміст сечовини і креатиніну. У хворих 2-ї групи вдвічі рідше спостерігалися токсичні побічні реакції на антимікобактеріальні препарати. Цитопротекторні властивості Ретаболілу відносно побічних реакцій хіміотерапії можна пояснити підвищенням білковосинтетичної функції печінки, антиоксидативної активності, поліпшенням енергетичного статусу клітин, мембранного транспорту і структури мембран, що не могло не позначитися і на гепатопротекторному ефекті, особливо детоксикаційних можливостях печінки.
Висновки. У хворих з ко-інфекцією туберкульоз/ВІЛ наявні значні гематологічні і біохімічні розлади, насамперед анемія, зниження рівня загального білка плазми, підвищення рівня сироваткових трансаміназ, а також тимолової проби, що свідчить про незадовільний функціональний стан паренхіми печінки, підвищений вміст сечовини і креатиніну в крові, тобто про посилення розпаду білків у організмі. Введення в стандартизовану антимікобактеріальну терапію хворих з ко-інфекцією Ретаболілу сприяє значному зменшенню виявів анемії, вірогідному підвищенню вмісту загального білка з одночасним зниженням рівнів сечовини і креатиніну, що свідчить про посилення процесів білкового анаболізму. Ретаболіл також сприяє поліпшенню окремих показників функціонального стану печінки (зниження рівня АсАТ) на тлі ослаблення токсичних виявів побічних реакцій на антимікобактеріальні препарати.

Ключові слова: Туберкульоз, ВІЛ, Ретаболіл.

Мета дослідження — визначити особливості перебігу туберкульозу (ТБ) легень на стаціонарному етапі лікування залежно від генотипу N-ацетилтрансферази 2 (NAT2).
Матеріали та методи. Проаналізовано медичні карти 84 хворих на ТБ легень, що вперше діагностований, наприкінці стаціонарного лікування в Одеському обласному протитуберкульозному диспансері у 2012 р. з урахуванням генотипу NAT2.
Результати та обговорення. На початку лікування у хворих на ТБ з генотипом швидких ацетиляторів (RA) в 3 рази частіше спостерігалися ознаки дисемінації, ніж із повільними ацетиляторами (SA), водночас у останніх туберкульозний процес частіше мав вогнищевий характер. Під час стаціонарного лікування у SA відносно RA в 1,3 разу швидше припинявся процес деструкції і в 1,2 разу — бактеріовиділення, за даними культурального методу. На момент виписування зі стаціонару RA в 2,2 разу частіше належали до 4-ї категорії хворих на ТБ і мали мультирезистентну його форму, ніж SA.
Висновки. Встановлення генотипу NAT2 у хворих на ТБ може бути предиктором перебігу і наслідків лікування.

Ключові слова: Туберкульоз, N-ацетилтрансфераза 2, наслідки лікування.

Мета роботи — вивчення рівня вмісту малонового діальдегіду (МДА) в еритроцитах та основних структурно-морфологічних змін у легенях у динаміці розвитку гемодинамічного набряку легень (НЛ).
Матеріали та методи. Дослідження виконано на 75 білих щурах масою 180—200 г. Гемодинаміч­ний НЛ відтворювали шляхом одноразового внутрішньом’язового введення тваринам розчину адреналіну тартрату в дозах 2,5 мг/кг, 1,5 мг/кг, 1 мг/кг та 0,5 мг/кг. Щурів виводили з експерименту декапітацією під легким ефірним наркозом через 1 і 11 діб.
В еритроцитах визначали концентрацію МДА. Для гістологічних досліджень брали тканину легень.
Результати та обговорення. Результати досліджень свідчать про те, що едемогенна дія адреналіну залежить від його дози та періоду після введення. Після летальної дози адреналіну (2,5 мг/кг) тварини гинуть у середньому через 15 хв. Після дози адреналіну 1,5 мг/кг виживаність становила 40 %.
Через 1 і 11 діб після введення препарату в дозі 1,5 мг/кг, 1 мг/кг та 0,5 мг/кг в еритроцитах вірогідно збільшується вміст МДА. Тимчасові зміни морфології легень залежать від початкової дози препарату. Слід зазначити, що за НЛ структурні пошкодження тканин легень хоча й мають переважно зворотний характер, але повністю не відновлюються. Ймовірно, з цим пов’язана й дестабілізація системи перекисного окиснення ліпідів.
Висновки. Едемогенний процес у легенях через 1 та 11 діб після введення адреналіну тваринам у дозі 1,5 мг/кг, 1 мг/кг та 0,5 мг/кг супроводжується вірогідним збільшенням вмісту МДА в еритроцитах та морфологічними змінами в легенях, виразність та характер яких залежать від дози адреналіну та тривалості періоду після його введення.

Ключові слова: набряк легень, малоновий діальдегід, еритроцити, морфологія.

Мета роботи — вивчити можливості втілення у ранній післяопераційний період власної методики передньо-верхньої екстраплевральної торакопластики.
Матеріали та методи. Серед 170 оперованих хворих у ранній післяопераційний період виявлено залишкову плевральну порожнину у 7 (3,9 %). З метою ліквідації залишкових порожнин застосована передньо-верхня екстраплевральна торакопластика за модифікацією авторів [6].
Результати та обговорення. Виконували операцію на 12—18-ту добу з хорошими близькими і віддаленими результатами. Справа операцію виконували у 5 хворих, зліва — у 2.
Висновки. Як малотравматичне оперативне втручання, яке виконують у фізіологічному положенні хворого, операцію рекомендовано для застосування у будь-який близький післяопераційний період.

Ключові слова: Сповільнене розправлення легені, залишкова плевральна порожнина, передньо-верхня екстраплевральна торакопластика.

У проблемі зниження захворюваності на туберкульоз та ефективності терапії хвороби провідне значення має прихильність хворих до лікування. Удосконалення системи підвищення прихильності до лікування є ключовим питанням боротьби з епідемією туберкульозу. У статті проаналізовано досвід використання моделі психологічного супроводу прихильності до лікування хворих на туберкульоз в умовах стаціонару із залученням психологів.
Мета дослідження — порівняти показники відриву від лікування хворих на туберкульоз легень за період, що передує роботі психологів, у стаціонарних відділеннях диспансеру з показниками за аналогічний період роботи їх з хворими.
Матеріали та методи. Клінічні історії хвороби 321 хворого на туберкульоз легень, яких лікували в стаціонарних відділеннях диспансеру 9 міс 2011 р. без супроводу психологів, та 550 аналогічних хворих, які перебували на лікуванні в тих самих відділеннях 9 міс 2012 р. і з якими працювали психологи.
Результати та обговорення. Порівняльне дослідження продемонструвало достовірність зниження показників відриву від лікування хворих за період психологічного супроводу на рівні
p < 0,001. 
Висновки. Отримані дані свідчать про значне зниження відривів від лікування в разі застосування описаної моделі психологічного супроводу прихильності хворих до лікування туберкульозу на стаціонарній фазі.

Ключові слова: вперше діагностований туберкульоз, хіміорезистентний туберкульоз, рецидивний туберкульоз, прихильність до лікування туберкульозу, відрив від лікування, динамічний процес, психологічний супровід, стаціонарний етап лікування.

В огляді проаналізовано дослідження молекулярно-генетичних аспектів формування резистентності у хворих на туберкульоз з метою запобігання їй у разі застосування сучасних програм лікування. Акцентовано увагу на питаннях генетичних аспектів формування лікарської стійкості M. tuberculosis і вивченні ролі поліморфних варіантів генів системи метаболізму ксенобіотиків при туберкульозі легень для розуміння механізмів взаємодії в процесі реалізації спадкової інформації на рівні організму з метою підвищення ефективності лікування.

Ключові слова: Мікобактерія туберкульозу, резистентність, молекулярно-генетичні аспекти, лікарсько-стійкий, мультирезистентний.

Досягнення антиретровірусної терапії (АРТ) різко поліпшили якість життя ВІЛ-інфікованих. Проте хоча потужна комбінована терапія зазвичай знижує вірусне навантаження в плазмі ВІЛ-1 пацієнтів понад рівень, який визначають рутинними клінічними методами, чутливіші методи часто дають змогу виявити низький рівень віремії. Крім того, у багатьох пацієнтів спостерігаються транзиторні епізоди віремії понад рівень детекції навіть на тлі АРТ, що триває багато років. Нездатність АРТ елімінувати ВІЛ навіть у тих пацієнтів, у яких вірус протягом багатьох років не виявляють, пов’язана з наявністю персистентної інфекції в деяких клітинних і анатомічних резервуарах. Очевидно, латентні резервуари є головною перешкодою щодо ерадикації ВІЛ. Прогрес в ерадикації інфекції вимагає нових підходів у боротьбі з латентністю, яка зберігається навіть в умовах повного припинення реплікації вірусу. Пропонований огляд присвячено обговоренню цих перспектив і можливостей клінічного застосування.

Ключові слова: вірус імунодефіциту людини, антиретровірусна терапія, латентність.

Спільні шляхи передачі ВІЛ-інфекції та вірусу гепатиту С (ВГС), збільшення кількості осіб, що вживають внутрішньовенні наркотичні речовини, призводять до зростання кількості хворих із поєднаною патологією ВІЛ/ВГС. За даними ВООЗ, у світі нараховують майже 200 млн хворих на хронічний гепатит С (ХГС). Від 4 до 5 млн людей ко-інфіковані з ВІЛ. У США та Західній Європі серед ВІЛ-інфікованих поширення ВГС у внутрішньовенних споживачів наркотичних речовин становить 72—95 %. Ко-інфекція асоціюється з вищою смертністю, ніж моноінфекція кожним з вірусів. Лікування ВГС-інфекції у ВІЛ-інфікованих є пріоритетним завданням з огляду на швидкі темпи прогресування до термінальних стадій хвороб печінки, гіршу переносність АРТ та вищий ризик гепатотоксичності.

Ключові слова: Хронічний гепатит С, ВІЛ-інфекція, антиретровірусна терапія.

Мета роботи — аналіз захворюваності на туберкульоз (ТБ) медичних працівників у різних країнах світу та у Вінницькій області України.
Матеріали та методи. Аналіз літературних даних щодо захворюваності на ТБ медичних працівників різних країн світу, вивчення офіційних показників діяльності протитуберкульозної служби Вінницької області за останніх 6 років.
Результати та обговорення. Захворювання на ТБ медичних працівників є актуальною проблемою для багатьох країн, особливо СНД. Ситуація із захворюваністю на ТБ медичних працівників Вінницької області серйозна. За 2007—2012 рр. захворюваність на ТБ медичних працівників Вінницької області зросла від 50,5 до 51,5 на 100 тис. медичних працівників. Основна частка випадків ТБ припадає на середній медичний персонал. Спостерігається також високий рівень (18,8 %) рецидивів ТБ. Понад п’яту частину (21,8 %) випадків ТБ у медичних працівників зареєстровано у працівників протитуберкульозних закладів (ПТЗ). Основна частина (78,2 %) захворілих — жінки, що пов’язано із високим рівнем захворюваності середнього медичного персоналу. Серед захворілих лікарів 75 % були чоловіки. Все це можна вважати особливостями ТБ у медичних працівників області.
Висновки. Найвища захворюваність на ТБ спостерігається в країнах Африки, Латинської Америки, Південно-Східної Азії. Значну кількість випадків ТБ реєструють і в країнах Східної Європи, особливо СНД. Саме там висока захворюваність на ТБ медичних працівників. На тлі зменшення захворюваності на ТБ серед загальної популяції населення України та Вінницької області протягом останніх 6 років зросла захворюваність медичних працівників загальної лікувальної мережі та ПТЗ. Найчастіше хворіють медичні сестри. Значну частку випадків ТБ у медичних працівників становлять рецидиви хвороби. Високою залишається захворюваність на ТБ працівників ПТЗ. Серед медичних працівників, котрі захворіли на ТБ, більшу частину складають жінки.

Ключові слова: Туберкульоз, медичні працівники, захворюваність, Вінницька область, Україна.

Наведено літературний огляд із проблем лікування хронічного обструктивного захворювання легень. Наведено рекомендації «Глобальна стратегія: діагностика, лікування і профілактика ХОЗЛ (GOLD)» Європейського респіраторного товариства (ERS) та «Протокол надання медичної допомоги з діагностики і лікування ХОЗЛ». Наголошено на важливості використання сучасних технологій для лікування хронічного обструктивного захворювання легень.

Ключові слова: Хронічне обструктивне захворювання легень, рекомендації, лікування.

У статті представлено патогенез, патоморфологічні зміни, клінічні вияви, діагностику та невідкладну допомогу в разі спонтанного пневмотораксу у хворих на туберкульоз органів дихання. Скла­дено алгоритми діагностики та надання невідкладної допомоги за такої патології.

Ключові слова: Cпонтанний пневмоторакс, туберкульоз органів дихання.

У статті наведено дані про ефективність і безпечність вакцинації ВІЛ-інфікованих дітей до лікування та під час високоактивної антиретровірусної терапії. Описано причини недостатньої післявакцинальної відповіді при ВІЛ-інфекції у дітей. Дано рекомендації щодо застосування різних вакцин та імуноглобулінів.

Ключові слова: ВІЛ-інфекція у дітей, вакцинація, імунізація.

Досвід впровадження Стоп-ТБ-стратегії в АРК свідчить, що цей процес потрібно проводити у два етапи. Спочатку формують громадську медичну думку, яка обґрунтовує крайню потребу в реорганізації протитуберкульозної допомоги, а далі впроваджують елементи нової системи в медичні установи регіону. Для формування громадської думки найефективнішим є проведення тренінгів із фтизіат­рами, лаборантами, лікарями і фельдшерами загальної лікувальної мережі. До складу тренінгової групи слід увести викладачів профільної кафедри, а також авторитетних фтизіатрів регіону. У період проведення тренінгу доцільно організувати зустріч з керівниками регіону, які курують установи охорони здоров’я, та регіональними органами масової інформації. Для контролю за впровад­женням слід регулярно здійснювати моніторингові візити в регіони. До складу моніторингових груп доцільно вводити представника профільної кафедри — учасника тренінгової групи. Це дасть змогу співробітникам кафедри бути компетентними щодо епідеміологічної ситуації, активно брати участь у підготовці програм і наказів, що стосуються протитуберкульозної допомоги, проводити тренінги та семінари зі співробітниками фондів і організацій, що займаються соціальними питаннями допомоги населенню, на якісному рівні здійснювати викладання фтизіатрії студентам, інтернам і лікарям — слухачам ФПО, пропонувати для колегії Міністерства охорони здоров’я повноцінні, науково обґрунтовані рекомендації щодо поліпшення роботи медичних закладів.

Ключові слова: туберкульоз, впровадження стратегії, навчання.

Пішов із життя завідувач кафедри фтизіопульмонології Одеського національного медичного університету, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, член Європейського респіраторного товариства та редакційної ради науково-практичного журналу «Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція» Олександр Костянтинович Асмолов.
Життя професора обірвалося в повному розквіті сил і творчих планів. Тяжкої, непоправної втрати зазнали університет, сім’я, друзі, колеги, учні.